Бортництво

Відеогалерея

Бортництво

Відеогалерея

Бортництво — традиційний  привласнювальний промисел, старовинна форма лісового бджільництва. «Бортництво» - це умовна назва, яка вживається більше в середовищі етнографів та істориків, у старовинній народній термінології вживали слово «бортник», а сам промисел окреслювали термінами «глядіти пчол», «ходити коло пчол», нині в поліських селах можуть визначити своє зайняття як «бортнічество».

Першими бортниками були люди, які діставали мед диких бджіл (т. зв. «слепетнів»), випалюючи або викурюючи димом рій, який оселявся в природніх дуплах дерев. Як правило, при такому способі, бджоли гинули. Пізніше бортники перейшли до ощадливого ставлення до комах і в подальшому, уже в часи середньовіччя, праця бортника полягала на виготовленні вуликів у стовбурах дерев або використання природніх отворів в деревах на висоті від 4-х до 15 метрів над землею. Бортники видовбували отвори в деревах, а коли там оселялися бджоли, слідкували, щоб рій не замерз взимку, закриваючи отвір у вулику. Мед та інші продукти бджільництва діставали два рази на рік — навесні та восени, лишаючи бджолиній сім’ї приблизно третину меду на зимівлю. З бортництвом пов’язане колодне бджільництво. Уже в ХІХ ст. поліська пуща зі старими деревами масово вирізалася, вулики-колоди почали виготовляти зі зрізаних бортних дерев і розташовувати на деревах в лісах чи на подвір’ях селянських садиб. Багато людей в селах Полісся до ХІХ ст. займалися бортництвом. Нині воно існує як допоміжний промисел і активізувалося наприкінці 80-х років ХХ ст. під час економічної кризи в державі. Кількість вуликів у різних бортників коливається від 30 до 200, існує прислів’я – «Хочеш меду єсті, май вулльов двєсті, і не в одном мєсті». З одного вулика від однієї бджолиної сім’ї бортники можуть брати від 5 до 10 кг меду.

Бортницький інструментарій зберіг давні форми та типи інструментів. Загалом, за функціями, можна виокремити такі групи інструментів, якими користувались бортники –

1) для виготовлення вулика або борті (долото, пішня, склобка, тибель, тесло, струг);

2) для підйому і встановлення вулика на дерево (колесо, ворот; острови — зрізані стовбури дерев з гілками або прорубаними сходинками);

3) для підйому бортника на дерево (жень, лезиво - складається зі шкіряної мотузки (або сплетеної з волокон кропиви чи конопель) та дерев’яних частин — гака та дошки-лавки; лежея – допоміжна частина лезива зі шкіри);

4) для вибирання меду та обробки воску (зубель — дерев’яний пристрій для підкурювання бджіл; ніж, медорізка — ніж для зрізування стільників; лазбень — коробка з липової кори для зберігання меду; кліщі — пристрій для відтискання воску під час його переробки; форми та пристрої для виливання свічок).

Бортництво мало значний вплив на духовну культуру Полісся. Виготовлення борті або вулика-колоди пов’язане з деревообробним ремеслом (теслярством), ковальством (виготовлення деревообробних інструментів), особливо важливим є документування способів виготовлення плетених зі шкіри чи конопляних мотузок дереволазних пристроїв, технології виготовлення яких вже майже втрачені. Таємничі знаки, які трапляються на бортницьких інструментах та пристроях, пов’язують бортництво з давнім образотворчим та декоративно-ужитковим мистецтвом, вони створювалися у вигляді орнаменту, який мав магічний зміст та міг бути формою старовинного письма. Бортництво, крім архаїчних практик догляду за бджолами, тісно пов’язане з традиційною духовною культурою – велика кількість прозових переказів, календарних пісень містить пласт народних вірувань та уявлень про бджолу, ритуальне значення меду та воску, які використовувалися в ритуалах родинної обрядовості (особливо у  весільних та поховально-поминальних обрядах); також вважалося, що бортник володів магічними знаннями, які дозволяли збирати більшу кількість меду, захищати вулики з бджолами від крадіїв та залишатися неушкодженим під час екстремальних підйомів та спусків з дерева. Бортницькі традиції та уявлення, з ними пов’язані, сприяли вихованню ощадливого ставлення до оточуючого світу природи, збереженню дерев та бджоли як священної «Божої комахи».

У північних районах Рівненської та Житомирської областей існують  такі прояви бортницької культури:

1) Бортні дерева, вік яких приблизно від 100 до кількох сотень років;

2) Бортницькі деревообробні інструменти для виготовлення бортей та вуликів-колод, колеса для підйому вуликів на дерева, а також пристрої для підйому бортників на дерева;

3) Бортники-старожили — носії інформації про давнє бортництво, власники бортних дерев, вуликів-колод та традиційного інструментарію; 4) Бортники молодшого покоління, які успадкували та продовжують бортницькі традиції; 5) Бортницька термінологія (назви інструментів, способів доглядання за бджолами, особливостей поведінки бджоли); тексти прозового та музичного поетичного фольклору, пов’язані з традиційним бджільництвом, які побутують в середовищі як бортників, так і старожилів-носіїв фольклорних традицій (зокрема фольклорних гуртів).

З бортницьким промислом пов’язані наступні матеріальні предмети та артефакти:

Борть — дерево з штучно видовбаним отвором для поселення бджолиного рою, переважно дуби і сосни, деякі віком кількасот років, мають інколи по дві борті в стовбурі. На території Рівненщини зафіксовано близько 7 бортних дерев, деякі використовуються бортниками, які отримали їх у спадок.

Вулєй, колода — виготовлені із стовбурів зрізаних дерев (зокрема бортних), встановлені біля садиби або в лісі, існує кілька їх конструктивних типів. Гудьор, помост — конструкція на дереві у вигляді настилу з дощок, на яких встановлені вулики, використовувалася для захисту від ведмедів.

Булава — дерев’яна колода, яка привішувалася біля борті чи вулика для захисту від ведмедів.

Жень, лезиво — пристрій для підйому на дерево, складається зі шкіряної мотузки (або сплетеної з волокон кропиви чи конопель) та дерев’яних частин — гака та дошки-лавки.

Колесо, ворот — пристрій для підйому вулика на дерево. Острови — зрізані стовбури дерев з гілками або прорубаними сходинками для підйому на дерево. Зубель — дерев’яний пристрій для підкурювання бджіл.

Ніж, медорізка — ніж для зрізування стільників.

Лазбень — коробка з липової кори для зберігання меду.

Долото, пішня, тибель, тесло, струг — інструменти для виготовлення борті, вулика.

Кліщі — пристрій для відтискання воску під час його переробки. Форми та пристрої для виливання свічок.

Віск — продукт бджільництва, використовувався для виготовлення свічок та ритуальних атрибутів.

Мед — компонент їжі та ритуально-обрядових страв.

map_bortnitsvo

Бортники старшого покоління народилися наприкінці 20-х, у 30-х роках ХХ ст., вони є основними носіями знань про найдавнішу складову промислу, але поважний вік не дозволяє займатися бортництвом (догляд бортей і вуликів, які розташовані високо на деревах вимагає спритності та фізичного навантаження). Середній вік бортників становить 35–55 років, наймолодші мають вік від 15 до 25 років. Бортництвом займаються переважно чоловіки, проте трапляються випадки участі в промислі жінок (віком 25–60 років), які володіють традиційними знаннями по догляду за бджолами і допомагають чоловікам під час періоду виходу нових роїв та діставання меду з вуликів. Діти та онуки бортників віком від 10 років. Етнографи, реконструктори (мешканці міст).

У регіоні нараховується більше ніж 100 спадкових бортників, які володіють близько 1000 вуликів. У с. Купель бортництвом займається близько 15 мешканців, зокрема в одній родині — 4 особи середнього і молодшого покоління. Сучасний ареал поширення бортництва — Зарічненський, Дубровицький, Володимирецький, Сарненський, Березнівський, Рокитнівський р-ни Рівненської обл., Ємільчинський, Олевський, Овруцький р-ни Житомирської обл. Регіон найбільшої концентрації спадкових бортників і активної традиційної практики — північ Рокитнівського, Олевського та Овруцького р-нів Рівненської та Житомирської областей.

Знання сучасні бортники отримують у спадок від батьків або дідів, дехто шукає старожилів з інших родин в межах свого села і розпитує про особливості промислу, купує бортницькі пристрої, власноруч виготовляє нові. Як правило, процес передачі бортницьких знань відбувається під час спільного догляду за бджолами навесні або восени членами однієї родини. Основні вимоги до людини, яка опановує промисел — добра фізична форма, відсутність страху перед висотою та укусами бджіл, власне бажання практикувати бортництво. За переказами, у давні часи бортницькі знання передавалися переважно в межах однієї родини, для інших такі знання було важко отримати, існувала професійна конкуренція, яка була пов’язана із забобонами та професійною магією.

Перелік бортників, які висловили згоду на оприлюднення інформації:

Рівненська область

с. Князівка Березнівського району,  Старинська Тетяна Петрівна  1972 р. н.,

Старинський Юрій Тимофійович,  1969 р. н.

с. Купель Рокитнівського району, Ковалевич Микола Павлович,  1970 р. н.

с. Мушня Рокитнівського району,  Павлушенко Андрій Степанович,  1983 р. н.,

Житомирська область

с. Рудня-Іванівська  Ємільчинського району,  Сорока Степан Михайлович,  1963 р. н.

с. Селезівка Овруцького району, Андросович Віктор Адамович, 1955 р. н.

У всіх носіїв бортницької традиції отримати згоду не було можливості з різних причин, серед яких — територіальна віддаленість (деякі експедиції проводилися до роботи над складанням облікової картки елементу НКС), відсутність мобільного зв’язку, старший вік носіїв, які не могли зрозуміти про що йдеться, а також недовіра будь яким ініціативам з боку державних структур.

Інші відомі нам бортники, у яких не було можливості отримати згоду:

Рівненська область

с. Купель Рокитнівського району, Ковалевич Федір Онуфрійович,  1931 р. н.,

с. Мушня Рокитнівського району, Примак Костянтин Кирилович  1937 р. н., Коханевич Олександр Григорович,  1972 р. н.

с. Березове Рокитнівського району, Кравченя Василь Олександрович,  1948 р. н.

с. Будки-Кам’янські Рокитнівського району, Суховецький Владислав Юзефович (Юзіковіч),  1928 р. н.

с. Переходичі Рокитнівського району, Гребеневич Леонід Охрімович,  1958 р. н.

Житомирська область

с. Хочине Олевського району, Скумін Анатолій Андрійович,  1960 р. н.

с. Рудня-Хочинська Олевського району, Дворецький Володимир Іванович,  1960 р. н.

с. Перга Олевського району, Ренкас Микола Вячеславович,  1959 р. н.

с. Майдан-Копищенський  Олевського району, Михалець Михайло Васильович,  1960 р. н.

с. Копище Олевського району, Лозко Іван Петрович, 1953 р. н.

с. Селезівка Овруцького району, Рослік Іван Дмитрович, 1930 р. н.

Бортництво, як вважають дослідники, виникло у ранньому середньовіччі в лісовій частині Європи і з давніх часів, зокрема в давньоруській державі, продукти бортництва — мед та віск — були важливою статтею експорту. У часи давньої Русі, Великого князівства Литовського та Речі Посполитої — їх споживали, продавали, сплачували ними податки. Бортництво регламентувалося звичаєвим правом, охоронялося законами («Руською правдою», Статутами Великого князівства Литовського), воно зумовило появу особливих соціальних категорій населення, а також ремісничих спеціальностей (бортники, пасічники, воскобійники, медовари, свічкарі). Бортники створили

Бортництво в межах сучасної України приблизно до початку ХХ ст. існувало на великій території історико-етнографічної області Полісся — північних районах сучасних Волинської, Рівненської, Житомирськї, Київської, Чернігівської областей.

Нині в усіх цих областях дослідники фіксують поодинокі острівці цього традиційного промислу, але найбільша концентрація бортників припадає на Рівненську та Житомирську області, зокрема Сарненський, Дубровицький, Березнівський, Рокитнівський, Олевський, Ємільчинський, Овруцький р-ни. Можемо виділити окремо села з великою кількістю бортників Березнівський район - с. Князівка,  Рокитнівський район - с. Купель, с. Мушня, с. Глинне, с. Єльне, с. Більськ, с. Блажове, с. Будки-Кам’янські, с. Кам’яне, с. Дубно, с. Обсіч, с. Березове, с. Біловіж, с. Переходичі, с. Грабунь, с. Вежиця, с. Дроздинь, с. Заболоття, с. Познань. На Житомирщині:  Ємільчинський район - с. Рудня-Іванівська,  Овруцький район - с. Селезівка, Олевський район - с. Перга,  с. Майдан-Копищенський, с. Копище,  с. Хочине, с. Рудня-Хочинська.