1 ПРЕМІЯ - ТЕХНОЛОГІЯ ВИГОТОВЛЕННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ БОРТНИЦЬКОГО ПРИСТРОЮ «ЛЕЗИВО»


Опубліковано 2018-11-30 08:13:21



Ареал сучасного побутування елемента нематеріальної культурної спадщини

РІВНЕНСЬКА ОБЛАСТЬ:

Березнівський район, с. Князівка;  Рокитнівський район, с. Купель, с. Мушня

ЖИТОМИРСЬКА ОБЛАСТЬ:

Ємільчинський район,  с. Рудня-Іванівська; Овруцький район, с.Селезівка Олевський район, с. Перга,  с. Майдан-Копищенський, с. Копище, с. Хочине, с. Рудня-Хочинська\

 

«ЛЕЗИВО» або «ЖЕНЬ» – унікальний старовинний пристрій для підйому на дерево, який, за даними археологів, відомий щонайменше з часів середньовіччя (11-13 століття). З усіх бортницьких інструментів воно відрізняється складністю технології виготовлення (потрібно правильно нарізати шкіру та знати як правильно переплітати шкіряні ремінці і кріпити їх до дерев’яних частин). Крім складності виготовлення, інструмент мав кілька способів використання, найбільш архаїчні з яких нам ще вдалося задокументувати.  Окрім того, цей інструмент мав важливе значення в духовній культурі – одна з його назв («жень») деякими дослідниками пов’язується з давнім балтським словом geinis, що означало «дятел», тобто, можливо цей інструмент як явище культури своїми витоками сягає давньої доби гіпотетичної балто-слов’янської спільності. Його дерев’яні частини часто оздоблювалися різьбленими орнаментами, які, за деякими свідченнями (і за нашими припущеннями), були прообразом старовинного письма, знаки могли містити магічний апотропеїчний зміст – слугували своєрідними оберегами («щоб не впасти з дерева»), були щоденником бортника, а отже пов’язані з архаїчним народним мистецтвом та професійною магією.

2. «Лезиво» у користуванні бортника.3. Бортник з «лезивом».

Допоміжним пристроєм, який одночасно використовувався з «лезивом» під час підйому на дерево була «лежея», або «лежбея» – плетена зі шкіри або конопляної мотузки в чотири сталки кругла в перетині міцна мотузка з перетинками-переплетами, з «булавою» на одному кінці та дерев’яним «каблуком» на другому. За допомогою цього пристрою можна було закріпитися на дереві з гладким стовбуром, який не мав гілок. Безумовно, що це давній пристрій, який виник і використовувався ще в часи, коли переважало бортьове, а не колодне бджільництво. Нині не всі бортники використовують «лежею», відповідно, немає вже майстрів, які вміли її робити.  Способи використання «лезива» та «лежеї» – найархаїчніший спосіб підйому на дерево («в стремено») був зафіксований в селах Рудня-Іванівська та Купель. Він полягає у тому, що бортник може піднятися з землі на дерево по гладкому стовбуру дерева, використовуючи лише «лезиво» – закидаючи частини «лезива» за стовбур та роблячи петлі – «стремена» для ніг. Мешканці Полісся, які зберігають інформацію про традиційне бортництво – переважно люди похилого віку. Бортництво існує в окремих родинах, лише в кількох селах воно має більш-менш масовий характер.